Сторінка батьків
2. Сприймайте запитання і висловлювання дитини всерйоз.
3. Надайте дитині кімнату або куток лише для її справ.
4. Знайдіть місце, де дитина змогла б показувати свої роботи і досягнення.
5. Не лайте дитину за безладдя на столі, якщо це пов'язано з її творчим процесом.
Проте вимагайте робити лад після закінчення роботи.
6. Покажіть дитині, що її люблять і приймають, безперечно, такою, якою вона є, а не за її успіхи і досягнення.
7. Доручайте своїй дитині посильні справи і турботи.
8. Допомагайте їй будувати власні плани й ухвалювати рішення.
9. Допомагайте їй поліпшувати результати своєї роботи.
10. Беріть дитину в поїздки цікавими місцями.
11. Допомагайте дитині спілкуватися з ровесниками різних культурних середовищ.
12. Не порівнюйте свою дитину з іншими, вказуючи при тому на її недоліки.
13. Не принижуйте свою дитину, не давайте їй відчути, що вона гірша за вас.
14. Привчайте дитину мислити самостійно.
15. 3абезпечте дитину книжками, іграми та іншими потрібними їй речами для улюблених занять.
16. Спонукайте дитину придумувати історії і фантазувати. Робіть це разом із нею.
17. Привчайте дитину з малих, років до регулярного читання.
18. Уважно ставтеся до її потреб.
19. Залучайте дитину до спільного обговорення загальних сімейних справ.
20. Не дорікайте дитині за помилки.
21. Хваліть за будь-які успіхи.
22. Учіть її спілкуватися з дорослими будь-якого віку.
23. Розробляйте практичні експерименти, що допомагають дитині більше дізнаватися.
24. Не забороняйте дитині бавитися з усяким непотребом - це стимулює її уяву.
25. Спонукайте дитину знаходити проблеми і потім розв'язувати їх.
26. Хваліть дитину за конкретні вчинки й успіхи і робіть це щиро.
27. Не обмежуйте теми, цікаві для дитини.
28. Давайте дитині можливість самостійно приймати рішення і нести відповідальність за них.
29. Допомагайте стати особистістю.
30. Допомагайте знаходити варті уваги телепрограми і радіопередачі.
31. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її можливостей.
32. Заохочуйте максимальну незалежність від дорослих, не втраючи при тому поваги до них.
33. Вірте у здоровий глузд вашої дитини і довіряйте їй.
34. Намагайтеся, щоб основну частину роботи, за яку взялася ваша дитина, вона виконувала
самостійно, навіть якщо ви не впевнені в позитивному кінцевому результаті.
Дайте дитині таку можливість.
35. Ведіть щоденник спостережень за розвитком вашої дитини й аналізуйте процес розвитку.
Менше сварити - більше хвалити!
Менше карати - більше любити!
Менше вимог - більше послідовності!
Менше скарг - більше життєлюбства!
Менше погроз -більше радості!
1. Покарання не повинно шкодити здоров’ю – ані фізичному, ані психічному. Більше того, покарання має бути корисним.
2. Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте. Навіть якщо Ви зрозуміли, що занадто м’які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок».
3. За один раз – одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути тільки одне, за все одразу, а не по одному - за кожен вчинок. «Салат» із покарань – це «страва» не для дитячої душі. Покарання - не за рахунок любові. Щоб не сталося! Не залишайте дитину без нагороди і любові, на які вона заслуговує.
4. Строк давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням.
5. Покарали – пробачили. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи ані слова. Не заважайте дитині розпочати життя спочатку.
6. Без приниження. Щоб там не сталося, якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як ваша перемога над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ви справедливі, дія покарання буде зворотною.
7. Дитина на повинна боятися покарання, вона має боятися не Вашого гніву, а Вашої гіркоти, Вашого засмучення.
2. якщо дитина не зовсім одужала після хвороби;
3. якщо дитина їсть;
4. після сну;
5. перед сном;
6. під час гри;
7. під час виконання завдання;
8. одразу ж після фізичної або душевної травми (падіння, бійка, погана оцінка) – необхідно перечекати поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно утішати дитину);
9. якщо дитина не справляється зі страхом, з лінню, з рухливістю, з роздратованістю, із будь-яким недоліком, але щиро намагається його подолати;
10. у всіх випадках, коли у дитини щось не виходить;
11. якщо внутрішні мотиви вчинків найпростіших або найстрашніших порушень вам не відомі;
12. якщо ви самі в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані. В цьому стані гнів завжди не правий.
2. Не можна хвалити за те, що досягнуто не своєю працею (фізичною, розумовою, душевною).
3. Якщо дитина не заслужила, не долала труднощів – немає за що хвалити.
4. Похвали потребує кожна дитина, у кожної є своя норма похвали, ця норма завжди змінюється і треба її знати.
Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її кожен день.
Увага! Дуже важливо! Похваліть дитину зранку, якомога раніше! І похвала на ніч (або просто поцілунок) теж не зашкодить…
2. Не засуджуйте або схвалюйте вчинки дитини – їх слід аналізувати і розуміти.
3. Ставте перед дитиною конкретні вимоги й чітко пояснюйте їй, чому в тій чи іншій ситуації слід діяти не так, а інакше.
4. Не критикуйте дитину за неуспішність, а тим паче не виставляйте на посміх, не докоряйте і не принижуйте. Її помилки – це насамперед ваші помилки.
5. У вихованні не ставайте «над дитиною», а коли й доведеться це зробити, то лише для її захисту.
6. Уважно слухайте дитину, заохочуйте її ділитися своїми турботами. Співчувайте їй під час розмови, ненав’язливо спрямовуйте на прийняття рішення.
7. Хваліть дитину від душі, вірте в неї й довіряйте їй, а головне – любіть її лише за те, що вона дитина.
8. Пам’ятайте: порівнювати дитину можна тільки з нею самою – сьогоднішньою і вчорашньою.
9. Пам’ятайте: повага передбачає відсутність насильства. Нехай дитина росте і розвивається такою, якою її створив Господь. Повага – це здатність усвідомлювати унікальну індивідуальність дитини. Любов – акт віддавання: віддати іншому свою радість, свій інтерес, свої розуміння, знання, почуття.
1. Не чекайте, що ваша дитина буде такою як ви. Або такою, як ви хочете. Допоможіть їй стати не такою, як ви, а собою.
2. Не думайте, що дитина ваша. Вона – Божа.
3. Не вимагайте від дитини плати за все, що ви для неї робите. Ви дали дитині життя – як саме вона може віддячити вам? Вона дасть життя іншому, той - третьому: це незворотній закон вдячності.
4. Не ображайте дитину, щоб в старості не істи гіркого хліба. Бо, що посієш, те й пожнеш.
5. Не ставтесь до дитячих проблем зверхньо? Ноша життя дана кожному згідно з його силами, і будьте певні, що дитині її ноша не легше, ніж вам ваша. А може й важча, бо у дитини ще нема звички.
6. Не принижуйте дитину! Пам’ятайте: вона – особистість!
7. Не мучте себе, якщо не можете щось зробити для своєї дитини.
8. Для дитини зроблено мало, якщо не зроблено все.
9. Умійте любити чужу дитину. Ніколи не робіть чужій дитині те, що не хотіли, щоб інші зробили вашій.
10. Любіть свою дитину будь-якою: бездарною, безталанною. Спілкуючись з нею, радійте тому, що дитина – це свято, яке поки що з вами.
11. Сприймайте свою дитину як рівну собі людину. Частіше давайте їй розуміти, що ви на неї покладаєтесь і впевнені, що вона виконає ваші доручення.
12. Залучайте малюка до спільної з вами діяльності, набравшись терпіння і розуміючи, що малюк не все зробить до ладу.
13. З повагою ставтесь до дитини і її справ.
14. Виховуйте у дитини розуміння того, що її настрій, як і ваш, впливає на емоційний стан решти родини.
Знайте, «ключик» до кожної дитини – найважливіша річ у вихованні!
1. Якщо дитина оточена критицизмом – вона вчиться звинувачувати.
2. Якщо дитина бачить ворожість – вона вчиться битися.
3. Якщо над дитиною насміхаються – вона буде нерішучою.
4. Якщо дитину постійно присоромлюють – вона вчиться відчувати себе винною.
5. Якщо дитина оточена терпеливістю – вона вчиться бути терпеливою.
6. Якщо дитину підтримують – вона вчиться впевненості.
7. Якщо дитину хвалять – вона вчиться цінувати інших.
8. Якщо з дитиною поводяться справедливо – вона вчиться справедливості.
9. Якщо дитина відчуває себе в безпеці – вона вчиться довіряти.
10. Якщо дитину схвалюють – вона вчиться поважати себе.
11. Якщо дитину приймають і поводяться з нею дружелюбно – вона вчиться знаходити любов в цілому світі.
Приклад для наслідування (з цитатами і витягами А.С.Макаренко).
Діти все помічають.
Самі того не помічаючи, ми кожен день стаємо прикладом для своїх дітей. Тут все має значення. Тато й мама спілкуються між собою, говорять про сусідів і обговорюють вечірні новини, наводять порядок в домі, розпоряджаються сімейним бюджетом, ведуть покупки в магазині. А тим часом пильні дитячі оченята все запам’ятовують і фіксують. Якісь моменти приймають, і ніби записують на плівку, вбирають ці звички як губка, інші моменти не сприймають і у них формується неприйняття такої поведінки.
Ще близько 150 років тому все слідували правилу: син дворянина народжувався дворянином, селянський син повинен був бути селянином, купецький – купцем. На даний момент таких перешкод не існує. Дитина навіть з самої бідної сім’ї може отримати якісну освіту, знайти гідну роботу і головне, бути щасливим. ЇЇ щастя далеко не завжди залежить від накопичених батьками матеріальних благ, а скоріше від того, чого його зможуть навчити батьки, яким відкриють для неї цей світ. Багато що залежить від активної позиції в житті, від уміння спілкуватися з людьми і пристойно поводитися в суспільстві, домовлятися з іншими людьми, швидко засвоювати нову інформацію.
Таким чином, складно уявити, що діти ледачих людей, які заполонили квартиру всяким непотрібним мотлохом, рідко прибираються, всі їхні інтереси зводяться до перегляду телевізора і обговоренню сусідських скандалів, будуть випробовувати «стахановські методи» в навчанні та на роботі, будуть приємні у спілкуванні. А неучі зможуть виростити глибоко освічених людей.
Уміння виховувати.
«Уміння виховувати – це все-таки мистецтво, таке ж мистецтво, як добре грати на скрипці або роялі, добре писати картини, бути хорошим фрезерувальником або токарем. Не можна навчити людину бути хорошим художником, музикантом, фрезерувальником, якщо дати йому тільки книжку в руки, якщо він не буде бачити фарб, не візьме інструмент, не стане за верстат. Біда мистецтва виховання в тому, що навчити виховувати можна тільки в практиці, на прикладі».
А.С.Макаренко «Лекції про виховання дітей».
Часто багато батьки говорять, що саме слово «виховання» їх коробить. «Я тільки лише живу з ними, допомагаю їм, дбаю про них, намагаюся ділитися всіма своїми вміннями та знаннями у всіх сферах життя, порівнянними з їх даних віком, ставлю кордон тоді, коли їх дії або небезпечні для них, або заходять за межі інтересів оточуючих людей». Так чому ж це не виховання? Своєю правильною побудовою життя, стосунками в сім’ї, своїми цілями ви вже виховуєте дитину. Адже виховання – це не просто «тикання» розвиваючих карток. Це величезний комплекс спілкування з дитиною.
Освіта та кар’єра.
Згадуючи «лихі 90-ті», думаю про те, що дуже багато дійсно розумних людей не змогли знайти своє місце під сонцем в то не простий час. Хтось лічив останні копійки, інший почав пити, хтось попрощався з життям. Дуже важливою особливістю характеру є вміння адаптуватися в нових обставинах, вміти розумно ризикувати. Це теж родом з дитинства. Якщо ви з дитинства чуєте «не висовуйся», «знай своє місце», «тобі ніколи цього не досягти», вам дуже складно повірити в себе, адже близькі вас не підтримують. І, що б ми не говорили про самостійність, думка близьких людей грає величезну роль.
Наші успіхи і невдачі в кар’єрі теж є прикладом для дитини.
Варто взяти на себе велику відповідальність і зрозуміти, що ми «виховуємо» свою дитину щодня своїми словами, вчинками, своїм способом життя.
Щасливі батьки і діти.
А.С.Макаренко пише про важливість для дитини щасливих батьків:
«Між іншим, якщо батьки отримують задоволення, ходять в театри, ходять в гості, ш’ют собі гарну сукню, то це добре виховання для дітей. Батьки на очах у дітей повинні жити повним радісним життям, а батьки, які самі ходять обшарпані, в стоптаних черевиках, відмовляють собі в тому, щоб піти в театр, нудно добродійно жертвують собою для дітей, це найгірші вихователі »
Дійсно, чиї слова були б для вас більш авторитетними: життєрадісної, товариської жінки, з якою хочуть спілкуватися інші або негативно налаштованої нудною плаксивою дамою. Адже ми беремо ті приклади, яким хочемо наслідувати. Тобто якщо ви щасливі по-своєму, адже для кожного щастя своє – особливе, дитина це відчуває і приймає ваші слова за «правду», за істину, яка приведе і її до щастя.
Хоча, «який завгодно щасливий дурень чи виховає хорошу дитину. Відомий інтелект – розум, розум, активність, увага повинні бути », каже А.С.Макаренко в «Книзі для батьків».
Відносини в родині
Ви напевно помічали, як часто, виростаючи, діти у своїй власній родині живуть «так як у батьків». Програма сімейних відносин засвоюється в дитинстві. Якщо чоловік з дружиною не поважають один одного, сваряться і кричать, а потім вчать дитину бути ввічливим, дають поради як йому потрібно жити в його родині, то ці слова складно сприйняти за «правду», тому що особистий приклад батьків говорить про інше. Іноді в таких сім’ях діти не приймають програму батьків, відкидають її і будують іншу сімейну стратегію. Значить, їх в глибині душі не влаштовують стосунки батьків, ці відносини не приклад для них.
Логічно, якщо ми хочемо щасливого сімейного життя для своєї дитини, то потрібно показати той самий «позитивний приклад», який їм коли-небудь захочеться повторити для свого особистого щастя.
«Скрізь, де чоловік хоче дружині щастя, а дружина чоловікові, там діти хороші, – звичайно, якщо справа йде про двух тямущих людей» пише про це А.С.Макаренко.
Батьківський авторитет
Всесвітньо відомий радянський педагог А.С.Макаренко чудово пояснює поняття батьківського авторитету:
"Так що ж таке батьківський авторитет і звідки він береться?
Сенс авторитету в тім і полягає, що не вимагає ніяких доказів, що він приймається як безсумнівне достоїнство старшого, як його сила і цінність, видима, так сказати, простим дитячим оком".
Батько і мати в очах дитини повинні мати цей авторитет. Часто доводиться чути питання: що робити з дитиною, якщо вона не слухається? От це саме «не слухається» і є ознака того, що батьки в її очах не мають авторитету.
Звідки береться батьківський авторитет, як він організовується?
Ті батьки, у яких діти «не слухаються», схильні іноді думати, що авторитет дається від природи, що це – особливий талант. Якщо таланту немає, то і поробити нічого не можна, залишається тільки позаздрити тому, у кого він є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований у кожній родині, і це навіть не дуже важка справа.
На жаль, зустрічаються батьки, які організовують такий авторитет на хибних підставах. Вони прагнуть до того, щоб діти їх слухали, це їх мета. А насправді це помилка. Авторитет і слухняність не можуть бути метою. Мета може бути тільки одна: правильне виховання. Тільки до цієї однієї мети потрібно прагнути. Дитяча слухняність може бути тільки одним із шляхів до цієї мети. Якраз ті батьки, які про справжні цілі виховання не думають, домагаються послуху для самого слухняності. Якщо діти слухняні, батькам живеться спокійніше. Ось цей спокій і є їх справжньою метою. На перевірку завжди виходить, що ні спокій, ні слухняність не зберігаються довго. Авторитет, побудований на хибних підставах, тільки на дуже короткий час допомагає, скоро все руйнується, не залишається ні авторитету, ні слухняності. Буває й так, що батьки домагаються послуху, але зате всі інші цілі виховання в загоні: виростають, щоправда, слухняні, але слабкі люди.
Але буває часто і так, що батьки взагалі не думають ні про який авторитет, живуть як-небудь, як потрапило і як-небудь тягнуть волинку виховання дітей.
Головною підставою батьківського авторитету тільки й може бути життя і робота батьків, їх цивільна особа, їх поведінка. Сім’я є велика і відповідальна справа, батьки керують цією справою і відповідають перед суспільством, перед своїм щастям і перед життям дітей».
2. У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у ваших. Прошу Вас, поясніть мені, що, коли, чому кожен із нас у ньому має робити.
3. Мої ручки ще маленькі – не очікуйте від мене досконалості, коли я стелю ліжко, малюю, пишу або кидаю м’яча.
4. Мої почуття ще не дозрілі – прошу будьте чутливими до моїх потреб. Не нарікайте на мене цілий день.
5. Щоб розвиватись, мені потрібне Ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте і оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.
6. Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб на помилках можна було вчитися. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.
7. Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй спроможності виконувати завдання згідно з Вашим очікуванням.
8. Я вчуся у Вас усього: слів, інтонації, голосу, манери рухатись. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до Вас через мене. Так справедливо влаштувала природа зв’язок між поколіннями. Того навчить мене, будь ласка, кращого.
Пам’ятайте, що ми разом не випадково: ми маємо допомогати один одному в цьому безмежному світі.
9. Я хочу відчувати Вашу любов, хочу, щоб Ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували. Але будьте уважні, щоб Ваша любов не перетворилася на милиці, які заважають мені робити самостійні кроки.
Любі мої, я вас дуже, дуже люблю!!! Покажіть мені, що ви любите мене теж.
